Тебе так багато в моїй голові!
Що ось зовсім скоро із глузду поїду.
Як бурі сибірські і дні снігові –
не поряд, не близько. Тиняєшся світом…
Тебе так багато в чернетках моїх
із ритмом кульгавим, повторами ка́льки.
Та ми так далеко, як пристань німих
без крику давно нас викльовують чайки.
Тебе так багато в скрипучій зимі!
Ти мав би згадати, що дуже я мерзну?!
Не любиш, не хочеш… Так дай до весни
підсніжником білим у полі воскреснуть…
автор: Сніжана Біла
