Пробач за те,що я тебе кохаю,
Пробач за те,що віддаюсь тобі.
Пробач за те,що я страждаю,
Пробачиш це мені чи ні?
Пробач за біль,що душу роздирає,
За кров,яка без тебе не тече.
Пробач за ту надію,що ще в мені жевріє,
За серце,що тобою лиш живе.
Пробач за те,що я тобою мрію,
За спогади…Прошу пробач!
Пробач,що я твоє ім’я благословляю,
І за те,що я кляну його пробач.
Пробач за те,що плачу зойком лебединим,
За те,що я тебе знайшла.
За те,що досі думкою до тебе лину,
Пробач, мене й за те,що ще жива.
Притих,бо випливли в твоїх словах образи?
Чекаєш, що ж я випалю у слід?
Та докорів не кину більше в груди,
Не висуну претензій голосних.
Нехай Земля злітає хоч з орбіти!
З календаря життя зриває дні.
А я мовчатиму. Чи варто щось казати?
Останній раз з тобою я на самоті.
Не повернув. Але чекав на мене довго-довго…
Як шанс залишив крапки у кінці.
Можливо не любила, як за «ГОСТом»,
Та не синицею ти був…, а журавлем в руці.