Олесь Гончар – Ямб

Данину юності віддам
І більш писать не буду.
Тебе, розхристаний мій ямб,
Як дівчину, забуду.

У тих полях, де я співав,
Женці хліба посіють.
Дівчата ті, яких кохав,
Дітьми розбагатіють.

Гріхи, замолені давно,
Під старість не згадають.
Як біле молоде вино,
Я також переграю.

Лише сновиддя золоте
Іноді наснується
Про давнє і дзвінке!

Про те,

Що плаче і сміється —

Коли у відблисках вночі,
Крізь сполохи, крізь громи,
З трофейним ямбом на плечі
Ішов я в невідоме.

1945, Мор

Меню