Літературний період, або Літературна доба (епоха) — фрагмент історико-літературного процесу, окреслений певними вирішальними моментами в історії літератури (у зв’язку чи поза зв’язком з епохальними моментами історії краю), котрі виразно відрізняють його від попереднього і наступного (позитивістський, або реалістичний, Л-п. від модерністського тощо). Л-п. — вихідне поняття в історико-літературній періодизації. Характеризують Л-п. його ознаки: літературні напрями і передовсім домінантний напрям того чи іншого Л.п.( назва такого напряму, як правило, стає назвою цілого Л.п.); певне суспільне й культурне призначення літератури, панування певної літературної традиції; більш-менш однорідні форми літературного життя, певний тип літературної публіки й певний вид літературної культури. Л.п. можна обмежити і хронологічними рамками. Як правило, вони визначаються умовно, бо домінантні напрями одного періоду зароджуються у попередньому і продовжують своє існування у слабо вираженій формі в наступному, іноді відновлюються через кілька Л.п. (неоромантизм, “неокласика”). Значно легше встановити межі Л-п. у розвитку національних літератур. При визначенні хронологічних рамок Л.п. на базі розвитку світової літератури ступінь умовності зростає, приміром, епоха (період) літературного Відродження в Італії розпочалася на переломі XIII—XIV ст., у Польщі — на початку XVI ст., в Україні — у другій половині XVI — першій половині XVII ст. Іноді термін “Л-п.” не збігається зі значенням “літературна епоха”, бо під літературною епохою може розумітися літературне явище вищого порядку, ніж Л-п., наприклад, давньоукраїнська доба, пов’язана з розвитком української народності, мови, культури в період з XIV до другої половини XVIII ст., включає в себе періоди Ренесансу, реформації, бароко, класицизму (див.: Літературний процес, Літературний напрям).

Меню