Леонінський вірш, або Леонін (очевидно, за ім’ям латинського поета Лео, XII cm.) — гекзаметр чи пентаметр, де всупереч традиції античної поезії, яка не відала рими, певні піввірші зазнавали римування, зокрема у Вергілія та Овідія. Л.в. набув поширення у середьовічній латиномовній ліриці, вплинувши пізніше і на українську барокову лірику: “Вільність мають поетове” / “Щодо вимислів і мови” (Лазар Баранович), “Христос родився,/ Щоб мир веселився” (Різдвяна вірша), “Уже сади розцвіли і солов’їв навели” (Григорій Сковорода) і та ін. Л.в. українські поетики називали силабічний вірш (одинадцятискладник) із внутрішніми римами. Л.в. спостерігаються і в сучасній версифікаційній практиці, де римується передцезурна акцентована стопа з кінцевою стопою віршового рядка, на яку припадає ритмічний акцент (конс-танта): “Зеленіють жита,/ і любов одцвіта” (В.Сосюра).

Меню