Ораторська проза — живе мовлення, що зазнало художньої обробки. Відома давнім літературам Близького Сходу (“Повість про Ахікару”), Китаю (“Промови царств”), але найповніше розвинулася в давній Греції (V—IV ст. до н.е.) та Римі (І ст. до н:е.) завдяки Сократу, Демосфену, Ціцерону, Апулею. О.п. пережила різні стильові віяння (азіанізм, аттикізм тощо). В добу середньовіччя вона розкривала свої можливості у проповіді (Іван Златоуст, Блаженний Августин та ін.), поширеній і в Київській Русі (митрополит Іларіон, Кирило Туровський та ін.). Потужним поштовхом до пожвавлення О.п. виявилась епоха Реформації та Контрреформації (Дж. Савонарола, М. Лютер, Ж. Кальвін, П. Скарга та ін.), на теренах України мала вигляд полемічної літератури (Іван Вишенський, Мелетій Смотрицький, Захарія Копистенський та ін.). Не втратила вона свого значення і в XX ст., що засвідчила літературна дискусія 1925—28.

Меню