Прогрес (Поступ) у літературі (лат. progressus — поступальний рух) — одне із загальносоціологічних понять, яке використовується в традиційному літературознавстві для характеристики історико-літературнрго процесу. П. у л. — це зміни предметів і явищ, які полягають в їх висхідному русі від нижчого до вищого, від менш до більш досконалого. П. у л. супроводжується регресом -— рухом у зворотньому напрямку. Прогрес у суспільстві невіддільний від його розквіту. Ряд соціологів (А. Тойнбі, У. Ростоу, Ж. Фурастьє) не визнають прогресу суспільного розвитку, розглядають стадійність суспільних змін. Відповідно трактується і П.у”л. У найпростішому випадку засвідчують прогресивно-регресивні тенденції суспільства у творах художньої літератури, особливо в епопеях, циклах романів, повістей (твори 0. де Бальзака, Е. Золя, Л. Толстого, І. Франка, P. Роллана, У. Самчука, М. Стельмаха та ін.). Визнання чи заперечення художнього прогресу як поступального розвитку мистецтва, вдосконалення образного мислення, естетичного освоєння світу тощо становить наукову проблему. Поборники художнього прогресу в обсяг цього поняття включають постійне розширення і збагачення тематики мистецтва; виникнення його нових видів; появу нових зображально-виражальних засобів; прилучення до естетичної комунікації дедалі більшого кола реципієнтів; урізноманітнення літературних напрямів, стильових течій; міжвидові і міжжанрові дифузії; проникнення художньо-естетичних засад у побут і виробництво. Автори висловлювань про некоректність застосування поняття “прогрес” до аналізу мистецького життя, власне мистецтва, зауважують рів нове ликість естетичних явищ різних епох, твердять про так званий занепад, кризу мистецтва і т.п. Якщо розуміти художній прогрес як постійну діалектику традицій і новаторства, діалогізм різних мистецьких напрямів і стильових тенденцій, як ускладнення засобів творення художнього світу, за допомогою яких можна проникати в глибини духовного світу за будь-яких (навіть найекстремальніших) умов, то немає підстав відмовлятися від терміна “П. у л.”, принаймні у синтетичних працях з історії літератури, в яких концептуально простежується рух естетичної свідомості.

Меню