Інтелектуалізм у літературі (лат. intellectus — розум, пізнання, intellectualis — розумовий, розсудливий) — умовна назва стильової домінанти твору або літературної течії, пов’язаної з відчутною перевагою інтелектуально-раціональних елементів образного мислення митця над емоційно-чуттєвими. Якщо виходити з єдності емоційної та інтелектуальної сфер духов-ного світу людини, то І. не має аксіологічного статусу, є диференційною ознакою певного типу людини, ступеня я вікового чи духовного розвитку. В літературі І. виявляється у схильності персонажів, оповідача, ліричного героя до розумових рефлексій, самоаналізу, в яких переважає абстрактне мислення; у порушенні і художньому втіленні важливих проблем, у розкритті інтелектуального драматизму мислителів; у схильності письменника до певних жанрів, у яких органічно виражаються ці якості персонажів і особливості змісту творів (притчі, медитації, філософсько-наукова лірика, філософські романи, драми ідей тощо). З такого погляду можна говорити про І. поезії Т.Шевченка, І.Франка, Лесі Українки, М.Рильського, П.Тичини, М.Зерова, Є.Маланюка, О.Ольжича. І. Драча, Ліни Костенко, Б.Рубчака, І.Римарука , та ін. Часто дається взнаки термінологічна неусталеність І. у літературі, незважаючи на частоту вживання цього поняття в літературній критиці. І. прози Р.Андріяшика і В.Шевчука, маючи зовнішню подібність за схильністю персонажів до філософування, за наявністю у текстах філософем, виконує відмінні функції в авторських концепціях життя і мистецтва. Все залежить від того, які художньо-естетичні функції припадають на інтелектуально-розмислові елементи твору в його цілісній структурі згідно з творчим задумом автора на тлі домінантних традицій.

Меню