Завбачення в літературі — здійснення прогностичної функції художньої творчості. Приклади передбачення митцями майбутніх подій, відкриттів чи тенденцій розвитку (від чобіт-скороходів до швидкісних потягів), які беруться з фольклору, пригодницько-фантастичної, аналітико-реалістичної літератури, свідчать лише про те, що в художньообразному мисленні письменників так чи інакше відбивається здатність людини виходити бодай у мріях поза межі видимого. Пізнання невіддільне від інтуїтивного осяяння і мрії, аналітична скрупульозність не вбиває передчуття невідомого — все це живить творчість, яка витончує духовні сили авторів і читачів. Дослідниця прогностичних можливостей мистецтва К.Шудря вважає, що “і евристична, і прогностична функції мистецтва органічно пов’язані з його естетичною основою. Художня творчість не змогла б вирішувати евристично-спонукальних і прогностичних завдань, коли б не спиралася на естетичні можливості мистецтва, на його здатність зацікавлювати людей творчою діяльністю за законами краси, розвивати вибірковість естетичного смаку і почуття, формувати естетичний ідеал”. Одна із форм 3. — сновидіння, що досить часто використовуються у художній літературі: “Сон” (“На панщині пшеницю жала”) Т.Шевченка, “Каменярі” І.Франка, “Сон” Панаса Мирного та ін. Однак прогностичні здібності не завжди знаходять адекватне трактування у тому середовищі, в якому вони проявляються, і подеколи набувають драматичного, а то й трагічного характеру, як це розкрито у драматичній поемі Лесі Українки “Кассандра”.

Меню