Єдність часу, місця і дії — термін класицистичної драматургії, власне, закон “трьох єдностей”, який вимагав від драматурга дотримання таких принципів: розгортання подій у п’єсах має відбуватися впродовж нетривалого часу — не більше однієї доби (єдність часу), зосереджуватися в одному місці (єдність місця), охоплювати єдиний драматичний конфлікт (єдність дії). Суворі вимоги Є.ч.,м.і д. були сформульовані італійцем Л.Кастельветро (1570), котрий виходив з практики античного театру. їх підтримав та узаконив Н.Буало у трактаті “Мистецтво поетичне”:

Одну подію в час єдиний розгорнім,
Єдине місце їй за тло узявши.

У Німеччині закон “трьох єдностей” розробляв І.Готшед, у Росії — О.Сумароков, в Україні, де досить сильними були барокові тенденції, він не прищепився, хоч до нього виявляв Інтерес Ф.Прокопович, котрий припускав і відхилення від класицистичного канону. Деякі митці досить іронічно ставилися до такої регламентації мистецтва, яка деформує художню творчість (Лопе де Вега), або повністю заперечували її як безперспективну та догматичну (Г.-Е.Лессінг та ін., особливо романтики).

Меню