Езопівська мова (за ім’ям давньогрецького байкаря Езопа, VI-V ст. до н.е.) — замаскований спосіб думок з натяками, недомовками (інакомовлення, алюзії, іронії, алегорії) задля уникнення цензурних чи будь-яких інших заборон, переслідувань. Термін запровадив М.Салтиков-Щедрін у 70-х XIX ст. До Е.м. зверталися Т.Шевченко, І.Франко, Л.Глібов, Леся Українка, М.Куліш, Остап Вишня та ін. Особливо вона була поширена під час панування нормативів соціалістичного реалізму, коли письменники намагалися знайти шляхи художньої і життєвої правди (“Короїди” М.Гірника, “Казка про Дурила” В.Симоненка та ін.).

Меню