Видіння, або Візія (лат. visio — видіння) — літературний жанр, поширений переважно у середньовічному письменстві: сюжет розбудовувався на пригодах “благодійного” персонажа, котрий переживає уві сні насправді “чудесну” подію. Елементи В. спостерігаються в античній (Платон, Плутарх), житійній літературі, у “Божественній комедії” Данте Аліг’єрї, у “Фаусті” Й.-В.Гете і т.п. Елементи В. є у “Києво-Печерському патерику”, в літературі бароко. Проти них виступав Феофан Прокопович у своєму “Духовному регламенті”. Однак художній прийом В. глибоко закорінився. у низовому бароко (“Марко Пекельний”), власне, в українській літературі (“Енеїда” І.Котляревського, “Вечори на хуторі біля Диканьки” М.Гоголя, “Сон”, “Великий льох” Т.Шевченка, “Сон” Панаса Мирного, “З глибини” М.Коцюбинського, “Попіл імперій” Юрія Клена, “Смерть Шевченка” І. Драча та ін.). Цікава в цьому аспекті збірка Б.-І.Антонича “Ротації” (1938), в якій поєднані національні традиції та досвід новітніх віянь європейського модернізму, передовсім сюрреалізму.

Меню