Веснянки — вид календарно-обрядових пісень. Це життєрадісні, з яскравою і багатою поетикою, розмаїттям мотивів, насамперед любовних, пісні. У Галичині це — гагілки, гаїлки, ягівки, магілки, гагалівки, лагойолки, “галя” та ін., які відрізняються від В. тільки календарними рамками виконання. Як писав В.Гнатюк, “не кожну веснянку можна зачислити до гаївок, хоч кожна гаївка є веснянкою. Термін “веснянка” обіймає ширший цикл пісень, “гаївка” вужчий, бо веснянку в Україні співають цілу весну, а гаївку на Галичині — лише на Великдень (Гаївки // Матеріали до української етнології. — Львів, 1909. — Т.ХП. — С.2). Гаївки порівняно з В. складають вужче коло ще й тому, що вони, як правило, хороводні, ігрові, більше зберегли свій давній синкретизм (поєднання співу з танком, мімікою, сценічною грою), тоді як певну частину В. співають просто як ліричні пісні. Розмежування гаївок і В. умовне. У деяких місцевостях (Поділля, Холмщина, Підляшшя), як зауважив Ф.Колесса, ці назви вживаються паралельно або їх заміняють “назвами окремих ігор: “Галя”, “Володар” (“Воротар”), “Жук”. В-, як і гаївки, — переважно дівочі пісні. Часто мають діалогічну форму. Мотиви, образна структура В. зумовили своєрідний різновид української лірики: вірш “Веснівка” М.Шашкевича, цикл віршів “Веснянки” І. Франка, “Маївка” М.Рильського, “Веснянка” А.Малишка. Простежуються вони у творчості Лесі Українки, П.Грабовського та ін.

Меню