Різнонаголошена рима — асиметричне римування, коли врівноважуються співзвучні слова з різними наголосами — окситонні, парокситонні, дактилічні, — добре знане в українській пісні (асонанси, консонанси тощо), практиковане Т. Шевченком: “Розплелася густа коса // аж до пояса”. P.p. спостерігається в поезії раннього П. Тичини, котрий вдавався до прийому очуднення (одивнення):

Десь клюють та й райські птиці
Вино зелено.
Розпрозорились озера!..
Тінь. Давно.

Хоч П. Тичина у слові “зелено” наголосив останній склад, однак воно не втратило свого природного головного наголосу на першому (у вірші — дактилічному) складі. Подеколи P.p. виконує у його творах функцію канонічної рими (“Птах — ріка — зелена вика — / Ритми соняшника”), де головний наголос зберігається. Можливо, в цьому полягає також один із секретів панмузичності тичининського “кларнетизму”.

Меню