Салонна література (фр. salon — вітальня) — 1. Вишукана, “шляхетна” література; бере початок від літературних зібрань у салоні маркізи Рамбуйє в Парижі (1624-49) на противагу брутальним звичаям королівського двору та офіціозній літературі, підтримуваній кардиналом Рішелье і заснованою ним Академією. Тут панував дух галантності, формувалася преціозна (фр.ргесіеих — вишуканий) манера художнього мислення, аристократична естетика, вироблялася позбавлена егалітарних рис мова (вживання перифраз), стимулювалися тенденції віртуозної версифікації та творчих змагань, що найповніше виявилось у ліриці В. Вуатюра, у прозі О. д’Юрфе, Мадлен де Скюдері та ін. 2. Імітат-література для вибагливих, розбещених смаків можновладців, її характерні риси — манірність, фальшивість — відображено в комедії Ж.-Б. Мольєра “Смішні манірниці”.

Меню