Сапфічна строфа — одна з античних строф, різновид різностопної строфи, запровадженої давньогрецькою поетесою Сапфо (VI ст. до н.е.), пізніше вдосконаленої римським поетом Горацієм. Складається з трьох одинадцятискладників та, у четвертому рядку, з адонія . І.Франко, перекладаючи пісні Сапфо, намагався бути не лише еквіритмічним, а й еквілінеарним:

Афродіто, безсмертна Зевесова доню,
Баламутко на ясному троні, тебе я благаю,
Не гніви мою душу, о пані велична,
Горем, журбою.

С.с. в українській поезії зазнає посутньої версифікаційної інтерпретації при збереженні основних ліричних мотивів Сапфо (“Сафо до Афродіти” М.Рильєького, “Сапфо” Людмили Старицької-Черняхівської та ін.).

Меню