Атеїзм у літературі (грецьк. а — без, teas — Бог) — світогляд, який не визнає Бога і віри в Бога та релігії. Теоретичною основою А. є філософія матеріалізму. Оскільки вчення матеріалізму пройшло різні етапи розвитку (наївний матеріалізм, метафізичний матеріалізм, діалектичний Матеріалізм тощо), то й А. також еволюціонував. Виділяють А. Демокріта, Епікура, Лукреція (античність), європейських філософів-матеріалістів (Б.Спіноза, Ф.Бекон, Т.Гобс, Дж.Локк); раціоналістів-просвітителів XVTII-XIX ст. (П.Гольбах, К.-А.Гельвецій, Д.Дідро, Л.Фейербах), російських революційних демократів (В.Бєлінський, М.Чернишевський, М.Добролюбов), войовничий атеїзм марксизму-ленінізму. Світогляд А. так чи інакше на всіх його етапах позначався на художній літературі, передусім на змісті творів. У радянському літературознавстві постійно розроблялася проблема “атеїстичних поглядів” письменників, “атеїзму літератури”. При цьому часто сплутувалися такі аспекти ширшої проблеми, як “Бог і духовна культура”, “Церква і література”, “віра і література”, “працівники культу і література” тощо. Поширені в художній літературі світу “антиклерикальні мотиви” (тобто викриття людських вад служителів культу) видавалися часто за “атеїзм літератури”. Історія світової літератури, у тім числі й української, показує, що т.зв. атеїстична література і атеїстичне виховання в цілому не сприяли духовному вдосконаленню особистості. Дуже часто письменники-атеїсти з роками поверталися не тільки до проблем віри, а й до Бога, займалися своєрідним “богобудівництвом”, навіть ставали містиками.

Меню