Алонім (грецьк. alios — інший, опута — ім’я) — друге ім’я особи (Юрій Георгій; Юрій Клен, “Колись страшну потвору Переміг /Святий Георгій у яснім шоломі” ; Є.Маланюк, “Ось світлий Юрій над забитим гадом, /Над тим, що звалось “І Петербург”; географічного об’єкта (Г.Чупринка, “Дід Дніпро, Дніпро-Славута/смертно зблід”); слова не з спорідненим, а з тотожним значенням на відміну від синоніма (“Сині очі в моєї дружини,/ а у тебе були голубі” В.Сосюри). Інколи в художній літературі А. вживається як смисловий варіант певної лексеми: “Коли потяг у даль загуркоче” (В.Сосюра), “[…] покірну землю чути під ногою / і пити зором синю далечінь” (О.Ольжич). А. подеколи вживається і як різновид псевдоніма, як підпис власного твору прізвищем іншого письменника чи іншої реальної людини, один з прийомів містифікації, застосовуваний, скажімо, у “Літературному ярмарку”. П.Куліш підписував деякі свої твори прізвищем петербурзького журналіста М.Макарова. Польський поет-романтик З.Красінський видав у Парижі свою поему “Світанок” (1843) під прізвищем поета К.Гашинського і та ін.

Меню