Фігурний вірш (лат, figura — зовнішній вигляд, образ) — вірш, в якому синтезовано властивості звукових та візуальних мистецтв, втілені у винахідливій, переважно графічній, формі. Запроваджений еллінським поетом Сіммієм (збереглося три його вірші — у вигляді сокири, крил та яйця), поширились у європейських, особливо у новоєвропейських літературах XVII ст., набуваючи найнесподіваніших конфігурацій. Висвітлювалися Ф.в. і в піїтиках Києво-Могилянської академії, реалізовувалися у творчості Івана Величковського, Симеона Полоцького та ін., особливо в емблематичному віршуванні. Відродження Ф.в. після майже двохсотлітнього забуття відбулося завдяки авангардистам (Г.Аполлінер, М.Семенко та ін.). Звертаються до цієї неординарної віршової форми і сучасні поети:

я
хрест
нестиму свій
без вороття
як перст
єднання
смерті
і
життя

(A Крaт).

Ф.в. Викликають інтерес і в поетів, не вельми схильних до версифікаційних експериментів (література для дітей). Подеколи вербальна основа у Ф.в. стає настільки лаконічною (навіть відсутньою, як у французьких летристів; la lettre — літера), що набуває своєрідної якості окреслено візуальної поезії.

Меню