Акафіст (грецьк. а — префікс, що означає заперечення, і kaphiso — сідаю) — гімнографічний твір на честь Ісуса Христа, Богородиці чи іншого святого, який виконувався стоячи. Сформувався у Візантії в IV-VII ст. і поширювався в східнослов’янських землях після прийняття християнства. Складається із зачину (кукулія), 12-ти більших строф (ікосів) і 12-ти менших строф (кондаків), які чергуються під час виконання; ікос складається з 6-ти пар рядків хайретизмів (із зачином “хайрє” — “радуйся”), звернених до того, хто оспівується. А. має регулярне римування. Ікосам притаманна однакова ритмічна структура. Ікос і кукулій ритмічно відрізняються один від одного, але їх об’єднує спільний рефрен. Кондак має рефрен “алілуя!”. До найдавніших А. належить “Акафіст Божій Матері” (VI-VII ст.). У східних слов’ян популярними були А. Ісусові Найсолодшому, Успінню Богородиці, Миколі Чудотворцю, Св. Варварі (можливий автор останнього — Іоасаф Кроковський). Є друковані А.: 1525 (друкар Франциск Скорина), 1625, 1629, 1636, 1654, 1697, 1716; у 1697 Лаврен-тій Крщонович видав у Чернігові “Треакафістний молитвослов”.

Меню