Білак Степан – Верховинка (Збірка)
1967 рік, видавництво «Веселка»
ПРОЛІСОК
Протікає лісом
У Карпатах Тиса.
Сніг ще не розтав.
Гляньте, друзі милі,
Пролісок на схилі
Шапочку підняв.
З теплими вітрами
Шепче пелюстками
Квіточка ясна.
Це ж бо у розвідку
В гори першу квітку
Вислала весна.
РІЧКА
Тиса хлюпоче,
В горах біжить,
Може, спочила б,
Річко, на мить?
Гори поснули,
Ніч за вікном, —
Не вгамувати
Річеньку сном.
ВЕРХОВИНКА
Я — Маринка-
Верховинка
У вишиванці новій.
Ще й зелений
Бант у мене
У косичці золотій.
Понад річку,
Де смерічки,
Йду із мамою в садок.
Наші гори,
Як узори,
Хоч надворі ще сніжок.
А у мене
Бант зелений
І узимку й навесні.
Я Маринка-
Верховинка,
Бант до личенька мені!
ГОЛУБИ
Наш Панасик вибіг з хати,
Руки крилами розвів,
Ніби хоче наздогнати
В небі білих голубів.
Їх, маленьких, у негоду
У саду він підібрав,
На горісі край городу
Голубник їм змайстрував.
А сьогодні вперше милі
Полетіли ген за став.
Якби мав хлопчина крила —
З голубами б політав!
ДОЩИК
Тупа дощик, тупа ніжками,
У поля побіг доріжками,
І грудьми припав до колоса.
Лан озвався срібним голосом:
— Падай, падай, ти дрібнесенький,
Зашумлять жита густесенькі.
РАЙДУГА
Дощ пробіг садами:
Жебонять струмки,
Попливли ярками
Човники-листки.
Над горою-гаєм
Сонце вирина,
Сяє, вигравав
Райдуга ясна.
Зайнялась над світом
Гарно розцвіла,
Наче стежка з квітів
В космос пролягла!
ЗІРКА
Тихо у полі,
Тихо в дворі,
Місяць вартує
Зорі вгорі.
В сад за стодолу
Глянула я:
Зірка на вишні
Ясно сія.
Ой, похитаю
Вишню рясну,
Струшу для себе
Зірку одну!
Поки добігла
Я у садок,
Зірка злетіла
Аж на горбок.
В’ється під гору
Стежка крута…
Зірка все вище
Й вище зліта.
СТЕЖКА
Стежка — полем
Через доли…
Верховинки
Йдуть до школи:
Дві Меланки,
Дві горянки,
Яснолиці,
Мов світанки.
Із-за гаю
Сонце сяє,
Виглядає
І не знає:
То Меланки —
Дві горянки,
Чи розквітлі
Йонатанки?
ЖУРАВЛІ
Осінь у Карпати
Вересень привів.
Чується прощальна
Пісня журавлів.
— Ой летіть, летіть ви,
Голосні мої!
На високих схилах
Вам шумлять гаї.
Затихають в небі
Їх сумні пісні…
— Прилітайте, любі!
Жду вас навесні!
ХУДОЖНИК
То не гай широколистий
Затінив нам сонце,
А мороз чарівним пензлем
Водить по віконцю.
I охоче серед хати
Гнатик яснозорий
Переносить до альбома
Із вікна узори.
А як сонечко тепленьке
В хату завітало,
Кришталевих візерунків
На шибках не стало.
То кого мороз злякався:
Сонечка чи Гната,
Котрий взявся від морозу
Краще малювати?