Куровський Дмитро – Ранок-рум’янок (Збірка)

1971 рік, видавництво «Веселка»

СОНЦЕ ЛЯЖЕ СПАТИ
Метелице-хвище,
Стели  постіль  вище!
Вище та пухнато —
Сонце ляже спати.
Хмарою накриється,
До весни  зігріється.

Встане,
Вмиється в струмку, —
Піде полем у вінку!
Як гляне направо —
Заквітують трави.
Як гляне наліво —
Завруниться нива.

А Йвашок-пастушок
Підросте на вершок

Метелице-хвище,
Стели постіль вище.

ДОЩ ІДЕ ПІШКИ
Райдуга — дуга,
Сива хмара — віз
А грім — жеребець,
А блискавка—віжки

Їдуть-їдуть!
Їдуть-їдуть! —
А дощ іде пішки.

ПЕРЕХОРОХОРИЛО
Захорохорив
Громик у хмарині —
Мов порося
Зарохкало в хлівці.
Прокинулось,
До їжі —
А немає,
Немає  в чавунці.
Хор-хоро-хор-хор!

Ось баба принесла,
Насипала,
Попорала —
І перехорохорило!

ЧОМ Я НЕ БЕРІЗКА
Уклонилася  берізка
Гречно-гречно, хоч мала:
— Підчухрай  мене,  хлопчино,
Щоб високою росла.

Вийняв ножика слухняний,
Повтинав гілки з боків —
І шугнула ввись берізка,
Лиш вершечок манячів!

Хлопченя очам не вірить,
І здивоване, й сумне:
— Чом я, чом я не берізка —
Підчухрали б і мене…

КУЄ ЗОЗУЛЕНЬКА
Кує зозуленька, кує,
Бо молоток у неї є
І є ковадлечко своє.

Кує зозуленька літа.
Кує — наковує до ста.

Кує зозуленька з весни
Маленьким діткам гарні сни.
Кує з проміння та з роси
Маленьким діткам голоси.

ОЙ ХМАРОНЬКО
— Ой  хмаронько — метелику білий,
Куди летиш, нас минаєш,
Кого в світі доганяєш —
Чи матінку рідну, чи батечка?

— Ой, лечу, сама не знаю,
Кого в світі доганяю —
Поспитайте про те у вітра.

— Нащо, вітре-непосидо,
Женеш хмароньку без сліду —
Чи вона тобі завинила?
Вітер каже розпашілий:
— То не просто хмарка біла —
То моя пухка подушка.
Ми-бо з нею звіку дружим:
Як захочу спати дуже,
То кладу її під голову.

ІСКРИНА ПОКОТИЛАСЯ
Злетіла пташка високо
Та й сіла на хмарину.
Та й тьохнула — та й висікла
Із хмароньки іскрину.

Іскрина покотилася,
У потемках не згасла.
Із неї розгорілася
Над світом днина ясна.

РАНОК-РУМ’ЯНОК
Ранок-рум’янок
Вибіг на ганок
— Тату! Ой тато!
Сонця багато!

А день-деньочок
Сів на пеньочок
— Ох натомився
Потом умився.

А вечір-чечір
Випростав плечі.
— Як легко дихать!
З роботи їхать!

А ніч-ночиця
Лічити вчиться
На зорях — наче
На рахівниці.

ДУБОК
Ішов дубок додому
Та й стомився.
Та й спинився
На горбку он тому.
А в того дубка —
Дужа рука.
А в того малого —
Ой дужі ноги!
А в того хлопчини —
Ой дужа спина!

Била його блискавиця —
Заступилась пшениця.
Пхав його у груди вітер —
Заступилось жито.
І дощі не змили в яр —
Заступився бур’ян.

А тепер дуб сам
За всіх заступається!

БАБИНЕ ЛІТО
Цить, цить, цить —
На городі  осінь спить.
Літо бабине летить…

Літо в баби не таке —
Павутинисте, тонке.
Те пливло — з дороги збилось,
За калину зачепилось.
Це — найтонше,
Найбіліше,
Мов хто в небі смужку пише.
Он спускається все нижче!
Он сіда на картоплище!..

Цить, цить,  цить —
На городі осінь спить.

СИДИТЬ ГАРБУЗ
Сидить  гарбуз
Не день і не два.
Видать, розумний —
Сама голова.
Про що він дума
В днину осінню? —
Знає він сам
Та його
Насіння.

СОЛОВ’ЇНИЙ ГОЛОСОК
Тут, над ставом, соловейко
Розливався навесні.
Потонули в темну воду
Соловейкові пісні.

А зимою голощоком
Витьорьохкує ставок —
Ожива в холодній кризі
Солов’їний голосок.

ЧОМ СИНИЧКА?
У Синички
Білі щічки,
Чорна шапочка
На ній. А синичка…
Чом синичка?
Мо б, не так
Назватись їй?

У синички сорочина —
Блідо-жовто-голубина.
Чом синичка?..

Не по щічках,
Не по шапці й сорочині,
Не по лапках і дзьобку –
А по синім,
Справді синім,
Темно-синім
Піджачку!

ХОДИТЬ ВЕЧІР
Ходить вечір
По двору,
Кличе ніченьку —
Сестру…
Ходить вечір,
Порядкує,
Білих курочок
Годує.
Сипле зорі,
Мов пшеницю,
Повнить місяць,
Як дійницю.
Та руба
Старі пеньки,
Щоб світились
Трухлячки.

Меню