Білоус Дмитро – Про чотириногих, рогатих і безрогих (Збірка)
1959 рік, видавництво «Дитвидав»
ЗАЄЦЬ
А я зайчик-побігайчик,
З’їв би хлібця я окрайчик,
Та немає на біду,—
Їм капусту, лободу.
Ворог з’явиться — куниця,
Вовк чи рись, а чи лисиця,
Так заплутаю сліди,
Що попробуй — віднайди!
БІЛКИ ТА КУНИЦЯ
Ну й розбійниця куниця!
Захотіла поживиться:
Зголоднілася в кублі,
У сосновому дуплі.
Із зеленої галузки
Плиг на білок — тільки дзуськи:
Як пір’їночка, легка
Кожна білочка метка —
Миттю з гілки та на гілку,
Хто догнати зможе білку!
Вдень, кунице, чи вночі
Інші йди шукать харчі!
ДИКИЙ КІТ
Кіт-воркіт! Кіт-воркіт!
Не простий, а дикий.
А який апетит
У кота великий!
Ось майнула — диви!
Миша поміж суччя.
Але спробуй, злови,
Як вона летюча!
КОЗУЛЯ ТА РИСЬ
Дерева величаві
Під вітром: гу-гу-гу…
Проходить на галяві
Козуля по снігу.
А з дерева, з вершини,
Плиг із засади рись
В козулі мимо спини,—
Козуле, не барись!..
…Хоч наточив був ікла.
Та промахнувсь ловець:
Козуля в лісі зникла,
Легка, як вітерець…
ВЕДМЕДІ
Ой, які ж бо симпатичні
Ведмежата-пустуни!
В лісі вже до всього звичні,
Виграють собі вони.
Мати їх оберігає —
Час від часу тільки зирк,
А малеча невгаває —
Ну справжнісінький вам цирк!
ЛИСИЦЯ
Зажевріли суниці
Між зелені й квіток.
Стрибає при лисиці
Юрба її діток.
Немає тут порядку?
Ні, саме навпаки:
То роблять фіззарядку
Лисичі малюки!
Малеча поплигає —
І в нору, в холодок.
Тоді лиш замовкає
Лисичий «дитсадок».
ДИКИЙ КАБАН, АБО ВЕПР
Вепри — дикі кабани.
В лісі мешкають вони.
Малюки у них довгасті,
Ще й, немов кавун, смугасті.
І свиня їх дика вчить,
Щоб уміли землю рить,
Щоб поживу і малі
Діставали з-під землі.
ОЛЕНЬ
Олень! Олень! Чуєш рев?
Справся з бистроногим!
Аж гілля летить з дерев,
Як зачепить рогом.
Стереже від ворогів
Стадо олень-татко.
Мама-олень без рогів
Пестить оленятко.
ВОВКИ ТА ЛОСЬ
Два вовки за лосем гнались,
Поживитись намагались.
Та копитом вдарив лось —
Сторч летіть їм довелось!
БОБРИ
А то що там на воді? —
Ніби тихі сплески.
То в воді бобри в труді
Зуби, як стамески.
Де багато є купин —
З гілля зроблять хатки.
Впинять навіть річки плин,
Поробивши гатки.
Не злякаються води,
Хоч яка холодна:
Влітку, взимку — є завжди
Станція в них водна!
ЛАНЬ
Жовкне листя на каштані,
Хоч не скоро ще зима.
У ліску грайливі лані
Ніби б’ються жартома.
Лані кору гризти люблять
І пасуться на траві.
Хоч у травні роги й згублять,
В серпні — виростуть нові.
ЄНОТОВИДНИЙ СОБАКА
Дуже схожий на єнота
Й на велике цуценя,
Він у хащах, край болота,
Схопить мишу й жабеня,
І жучища-роганя.
Глянеш — песик незавидний,
Як і наш Сірко в дворі.
А живе єнотовидний
Цей собака у норі,
В стозі сіна, в чагарі.