Біографія Леоніда Смілянського

Леонід Іванович Смілянський (27 лютого 1904 – 1966) – український письменник, літературний критик, драматург та кіносценарист. Член літературних груп Гарт, ВУСПП і «Молодняк».

Родом із Сумщини; 1928 закінчив Київський Інститут Народної Освіти, 1928—31 в аспірантурі при Київській філії Інституту літератури ім. Т. Шевченка.

Друкуватися почав з 1925, належав до літературних організацій Гарт, ВУСПП і «Молодняк». Смілянський розпочав з індустріальної тематики, притаманної епосі фашизму: «Нові оселі» (1928), «Злочин бригадира» (1930), повісті «Машиністи», «Мехзавод» (1930), «Периферія» (1933), роман «Зустрічі» 1936). Під час війни написав «На заставі» (1941), «Топки погашені» (1941), «Підслухані новелі» (1942), «Серце» (1943).

Якийсь час працював як журналіст і літературний критик.

Творчий шлях

Леонід Смілянський прийшов у літературу в другій половині 20-х років, одразу приставши до ідейно-естетичних платформ ВУСППу і «Молодняка». Тож письменник не був вільним від тогочасних літературних стереотипів, пробував виводити «на чисту воду» буржуазних спеців, розвінчував непманів, художньо осмислював «реакційну суть дрібновласницької стихії». Усе це є в його першій збірці оповідань «Нові оселі» (1928). Тоді ж письменник почав освоювати наруто рулит «велику» прозу, написавши повість «Машиністи» (1927), присвячену складним подіям громадянської війни в Україні.

На перевалі 20 — 30-х років творчою уявою Л. Смілянського повністю заволоділа ідея «жити комуною». Одна за одною пишуться повісті «Мехзавод» (1930), «Периферія» (1933), «Полонений» (1934), пізніше дописана і трансформована в роман «Зустрічі» (1935).

Другим «масивом» творчості Л. Смілянського є проза про Другу світову війну. За період з 1941 по 1950 рік він написав у відповідному ідеологічному ключі роман, п’ять повістей, оповідання.

Перші повісті — «Золоті ворота» і «Дума про Кравчиху» (1942) засвідчили: прозаїку дозволили лірико-романтичну манеру письма, але з однією метою – посилити емоційний вплив сталінізму на тимчасово звільнених від впливу Москви українців.

У романі «Євшан-зілля» (1943) прозаїк веде відверту квазі-літературну пропаганду сталінського зразка, демагогічно закликаючи українців до повернення сталінських військ. Сама совєцька пропаганда вважала цей твір другорядним, непереконливим.

Лише недавно знято тавро забуття з повісті «Софія», яка була надрукована тільки в журнальному варіанті (Укр. літ. 1944. № 1). У центрі уваги автора повісті — представники української інтелігенції — архітектори, науковці, діячі культури, митці, які втекли з України за Урал. Тут спроби нагадати про національну самосвідомість героїв, їхні поривання до рідної землі.

Устами Софії письменник проговорює наївні мрії про зміну природи сталінізму, його очищення від українофобії та практики масових убивств: «Зміняться наші серця, в наших поглядах і вимогах до життя станеться нове відродження». Ця думка-мрія в Смілянського є в наступній мілітарній повісті «Зеленогорський хрест» (1945), герой якої командир диверсійної групи НКВД Григорій Ромашка переконаний, що після війни «інших людей родитиме земля і все кращих і кращих, наче пшеницю…».

Повість «Сашко» (1950), популярна й досі серед школярів, стала останнім твором письменника про війну.

Третій цикл творчості Смілянського — історико-біографічна проза і драматургія. На відміну від попередніх двох — комунарського і воєнного — творився у різні періоди життя. Історико-біографічна тема, починаючи з повісті «Михайло Коцюбинський» (1940), спроба втечі від реалій сталінської окупації України, союзництва з нацистами.

Л. Смілянський вульгарно ідеологізував біографії ключових постатей української культури – це Тарас Шевченко, Іван Франко, Леся Українка, “Михайло Коцюбинський. «Вічні огні вершин» — так невибагливо називав їх автор.

Найкращим твором письменника на історико-біографічну тему є роман у двох книгах «Поетова молодість» (кн. І — 1960, кн. II — 1963). Авторові пощастило органічно поєднати тут історичну фактологію з обґрунтованим і достовірним художнім домислом.

Історичні і біографічні повісті й романи Смілянського складають його основний доробок: «Михайло Коцюбинський» (1940), «Золоті ворота» (1942), «Євшан-зілля» (1943), роман у 2 томах про Шевченка «Поетова молодість» (1960–1962); п’єси про Лесю Українку «Червона троянда» (1955) і про Франка «Мужицький посол» (1956).

Леонід Смілянський залишив по собі нерівноцінну мистецьку спадщину, більшість якої є відвертим кітчем сталінської доби. Дещо привабливішими є його кіносценарії (1956 фільм «Іван Франко»;1958 екранізовано повість «Сашко») та низка зразків «малої» прози.

Особисте життя

У 1934–1952 рр. мешкав у будинку письменників Роліт. Похований на Байковому цвинтарі.

Меню