Леся Українка – «Обгорта мене туга, болить голова…»

Обгорта мене туга, болить голова,
Стіни й стеля гнітять, мов темниця…

Де ж ви, де, мої щирі, одважні слова?
Де поділась моя чарівниця,

Молода моя муза, і горда, й смутна,
Жалібниця-порадниця тиха?

Я ж без неї тепера така самотна
Серед сього безкрайого лиха.

Сеє лихо моє, мов туман восени,
Без краси-блискавиці, без грому,

Без раптового вихру буйної весни,
Що гуляє по гаю густому,

Навіть муза боїться вступити сюди,
В сей осінній туман небарвистий,

Кличе здалека: «Встань і за мною ходи
Тим шляхом, що сіяє сріблистий.

Кожна зірочка снігу нам буде в очах,
Наче справжняя зірка, зоріти,

Будуть зорі встилати розложистий шлях,
Наче шлях тріумфатора квіти.

Будуть сніжнії зорі таночки вести
З буйним вітром, мов коло дівоче,

Адже правда, моя вихованко, і ти
До зірок полинула б охоче?..»

Вабить, кличе далекая муза мене,
Мов гарячка наводить примари,

А навколо туман, наче море сумне…
Чом його не розвіють сі чари?

19.01.1897

Меню