Павло Мовчан – “На дзеркало води вже дише сизо холод…”

На дзеркало води вже дише сизо холод,
розмивчасто тремтять углиблі береги,
і високо росте туману мур навколо,
і подолать його не вистачить снаги.

Шоломи копичок, нагускле верховіття…
Над вінцями очей пливе підталий лід,
і точать цвіркуни лунке одноманіття,
і кажани крильми клинцюють темний світ.

Мурується, росте туман під саме небо;
ув’язнена кричить десь пташка чи душа?
І погляд поміча — мур вигнавсь довкіл тебе,
і пташці ти кричиш: — Мене-е не-е залишай-ай…

***

Меню