Дмитро Загул – ІV. “Очі заплющу і бачу…”

Очі заплющу – і бачу:
Летить чорнокрилий птах,
Що хоче кров гарячу
Точити по степах.

Уха затичу – і чую:
– Волі доволі! Я йду! –
І чулим серцем віщую
Ще більшу біду.

Невже ж і я привикну
Дивитись і мовчать?
Нехай осліпну, а скрикну:
Навіщо той чад?

Невже ж тремтіти буде
Сплюгавлена душа?
Не витримать серцю облуди, –
Це ж гірш од ножа!

Хочу не знати – і знаю:
Загублене весло!
Несе в далечінь безкраю
Схвильоване русло.

Брехать не в моїй натурі…
Яку – чи оцю, чи ту? –
Я мушу знайти в цій бурі
Світлу мету!

Я мушу збагнути добре,
Я мушу пізнати все!
Де світлосяйний обрій?
Куди ж отой вир несе?

Меню