І частина
Часом здається, що все оточуюче, будь то явища, чи події складаються з цілковитих не певностей. Як я втомився від цього життя, як втомив мене цей світ – коли сам не знаєш чого прагнеш. Але ти простуєш у невідомість, несвідому невідомість, іноді навіть лякаючи. Останнім часом так втомлюєшся морально, що не маєш сил втомитися фізично, а колись, ще зовсім не давно все було навпаки.
Життя – все таки загадкова річ, ні ким не осмислена й ніколи не буде осмислена. Життя – це Всесвіт, це ми з вами, це небо, сонце, ріки й океани ; технічний прогрес і раптовий весінній грім, яскравий метелик і чорний брудний завод ; синя блакить неба та чорна земля, безмежна, як безвість, як бездонний вир всесвіту.
Безмежність лякає….
В даний проміжок часу я не маю бажання і снувати серед собі подібних істот, краще волів би перетворитись в якусь безбарвну, безформну структуру, з примітивною будовою та логікою. Хотів би розчинитись в повітрі – в холодному, моторошному осінньому повітрі. Стати його складовим, відчувати всі його таємні прояви та бажання, допомагати його пестити та оберігати напівтемне сонечко. Ох, як боляче мені, як важко !!!
Безмежність запевнює….
Запевнює у дні, який прийде завтра й післязавтра, і після тебе ; запевнює, що прийдешня днина буде не така, як інші, буде особлива й неповторна, часом специфічна – як вишукана, тонка страва, від якої іноді нудить, через незвиклість організму до неї.
А між тим безмежність запевнює знову і знову, і тобі вже ніколи не подітись від неї та від її запевнень, не втекти, не сховатися.
І ти вже не знаєш хто ти і для чого ти, для світла чи темряви? Ти один, ти зовсім один, – ти хоче жити, ти хочеш вмерти – Велика Світова Депресія !!!
Я дивлюся у настіж зачинене вікно, як у свою душу, не замислюючись над наступним необачним кроком. Я згадую рідні погляди, вони гріють – то є файно !
Зараз найдоступнішим для моєї підсвідомості є саме сірий колір – тихий та спокійний, як нервова клітина в стані клінічної смерті….
Що краще : два рази прожити одне й те саме життя, чи вмерти ще до народження ? Питання до Безмежності !
Безмежність мовчить….
ІІ частина
Вона не питає, ким ти хочеш бути сьогодні, їй абсолютно наплювати на твою свободу. Безмежність мовчить – вона не каже й ніколи не скаже: хто ти і звідки, хто тебе оточує, що для тебе краще.
Моя підсвідомість відмовляється сприймати безмежність, як належне, обов’язкове для мого духовного існування явище, а може вона просто боїться безмежності?! Я між тим завжди хотів взнати : куди веде залізнична колія – явище грандіозне й недосяжне для примітивного, людського світосприйняття. Або, чи можна доторкнутися до океану, доторкнутися однією, легкою посмішкою очей, одним легким подихом зими….Я не бачу як падає сніг, я чую його на рівні підсвідомості, він важко падає на моє сумління і обпікає крижаним холодом.
Як зробити себе справжнім? – питання до Безмежності, я вибачаюся, пані Безмежності, але пані мовчить, гоноровито скинувши до гори вродливі брови – а в них сам час….Я заблукав, я зайвий, я не той, я ніякий.
Треба піти покаятися у своїх сліпих гріхах холодним, північним фіордам, та гарячим східним вітрам….Виявивши всі свої вади і очистившись внутрішньо, можна не затримуючись на знівечених тобою істинах пройти аж до зірок, а потім й далі, головне не вірити тихому, лякаю чому шепотінню, яке вчить тебе не бути таким як ти є зараз, підводячи тебе в рамки загальновідомих, та загальновизнаних людських доль.
Деспотизм, анархія, тоталітаризм – криваві істини, які завжди знаходять своїх дітей, які завжди підтримували морально – психічний стан людини, впевненій у собі, з хворобливим вогником в очах, яка все своє життя живе в стані афекту й ніколи, ні за які духовні та матеріальні цінності не погодиться з нього вийти.
Я не далекий від своїх слів, та міркувань – я далекий від себе.
Безмежність все знає, вона ніколи не зупиниться, вона наступає і тисне, вона летить на зустріч твоїм хворобливим маренням та пісним снам, але вона не повинна лякати тебе, бо вже дуже пізно для цього. Вона занадто близько від нас, іноді досить простягнути руку….
Я не вмію собі брехати, хоч і намагаюся, – це погано ; я не вмію бачити крізь темряву та кіптяву часу – це ще гірше ; я не вмію жити – це нормальний процес деградації мого світосприймання, й обмеження його до певних визначень та понять, – це є цілком природно для мого “Я”….
Я готовий зустріти Безмежність на своєму духовному полі !
Я готовий, чи це мені просто здається ?
Безмежність розгублює….

до публікацій Сашка

Меню