Нескінченність

  1. Поезія
  2. Нескінченність

“ Без посмішки в наступний день !” – це мій девіз, моє кредо на сучасний період. Чиєсь можливе щастя стало причиною мого теперішнього нервового стану. Але я спокійний, хоч і ненавиджу себе – за що ?! За власну порожнечу. Палаюче, а вірніше вже тліюче багаття, вкрило серце кіркою льоду і не пускає мене до сонця, але й не дає мені померти. Знак нескінченності став мені гімном, та я вже втомився його співати, мені вже недобре від цієї вічної мелодії. Ночами я зустрічаю своє відображення у кожному кутку, на кожному кроці, воно чогось чекає від мене…Коли ж закінчиться ця моторошна феєрія, що не пускає мене у інші просторі світи…
Вся блакитна синь неба не розтягне чорні хмари смутку, що скупчилися в середині мене; я чекаю дощу, дощу, що допоможе мені жити далі і у щось вірити. Вірити в наступний день, ще один день мого земного шляху…
Я згадую літнє, золото-пшеничне поле, смеркання сонця, поцілунки теплого вітру, погляди синьоокого господа. Але в моєму серці й досі неспокій… Набираю в долоні чистої, джерельної води і вмиваю обличчя, хоч і подумки та це не менш приємно.
Знищити свій страх перед журбою, звільнити свою душу і тіло від кайданів тиші та замкненості. Та чи скоро це буде? Чи скоро прийде до мене? Прийде і відчинить мій склеп, візьме за руку й спровадить до неба – до чистих, високих трав з діамантовим, росяним покривалом, а потім спровадить мене далі…Туди, куди мені вже не соромно буде йти, бо я вже буду очищений…

до публікацій Сашка

Меню