Я усміхалася. А ти губився,
Вичерпними за мить стали слова.
Напередодні сон мені наснився :
Ми стоїмо, а навкруги зима,
А на вуста рожеві впало небо
Й розтануло в невидимім теплі…
А ти стоїш, –  і рідний, і далекий,
Такий єдиний на усій Землі.
Щось спалахнуло і не відпускає…
В очах тривога і незносний жар.
Ніхто в хвилину вічну цю не знає,
Як мерзнуть руки і горить душа!
А ти стоїш, розгублений і ніжний..
Холодне Сонце в плеєрі й на небі.
Забувши все, під благовінням сніжним,
Ти чуєш наші терції, далебі.

Я усміхнулась. Помилок не знали,
Нема їх. Ми застигли нерухомо,
Але мовчи :солодших слів немає,
Ніж тихих, непромовлених тобою.

Меню