Андієвська Емма – Вігілії XXXIX

Із книги Вігілій

Ніч  не  рухнеться  й,  наче  в  прірву,  їде,
Без  коліщат  –  у  виміри  обтічні.
Вже  безпредметним  стало  й  нелетюче,
Зник  фюзеляж,  висить  шасі  із  вати,

Що  барвами  –  подекуди  –  як  осуд.
Звільнився  світ  від  кліток  і  утончень,
Сплатив  борги  –  і  всю  на  вітер  –  здачу,
Лиш  де-не-де  ще  тліють  мураведи.

Змінилася  вага  і  перспектива.
Все  погустішало  –  на  дві,  на  три  октави,
І  кожен  кадр,  як  у  німому  фільмі.

Відпало  все  настирливе  й  несхвальне,
І  решту  –  кіпоть  –  вимила  гроза.
Твердь,  скинувши  старий  комбінезон,
Ключами  наближається  з  низин.

Меню