Петро Гулак-Артемовський – Рибка

В  ставочку  Пліточка  дрібненька
Знічев’я  зуздріла  на  удці  черв’яка,

І  так  була  раденька!
І  думка  то  була  така,

Щоб  підвечірковать  смачненько:
Ну,  дейко!  до  його  швиденько!

То  збоку  ускубне,
То  спереду  поцупить,
То  хвостика  лизне,
То  знизу  вп’ять  підступить,
То  вирне,  то  пірне,
То  сіпне,  то  смикне,

Вовтузиться,  ялозиться  і  пріє,  —
Та  ба!..  та  ротеня  таке  узеньке,  бач,

Що  нічого  не  вдіє,
Хоч  сядь  —  та  й  плач!

“Ой  горенько  мені  на  світоньку,  —  мовляє,  —

За  що  мене  так  доля  зневажає?

Тим  пельку  і  живіт  дала  з  ковальський  міх,
Тим  зуби,  мов  шпички;  а  нам,  на  глум,  на  сміх,

Рот  шпилькою  неначе  простромила!..

Ой  правду  дядина  небога  говорила,
Що  тільки  на  світі  великим  рибам  жить!

А  нам,  малим,  в  кулак  трубить!”

Так  Пліточка  в  воді  на  долю  нарікає,
А  на  гачку  черв’як  все  хвостиком  киває!..

Черв’як  кива  —  аж  ось!  Зі  дна
Гульк  Щука!..  бовть!..  вона
За  удку  хіп!
А  удка  —  сіп!..
З  води  шубовсть  в  окріп!..

“Ой  лишенько!  Оце  ж  як  дядина  збрехала!..”  —

Із  ляку  Пліточка  сказала.

І  більш  не  скаржилась  на  долю  пліточок,

За  ласенький  на  удочці  шматок:

Що  Бог  послав,  —  чи  то  багато,  чи  то  трошки,  —

В  кушир  залізши,  їла  мовчки!

2 листопада  1827  рік

Меню