Дощить з самого ранку нині в Лондоні…
В відкриту душу – сльози неба без жалю.
Я тим солоним морем вкотре переповнена,
Що в нім кінця не бачу і краю.
Знову дощить. Я так люблю похмуре небо,
Кафе-латте і теплий светр на плечах…
Мені б коло вікна помріяти про тебе,
Та знову ніколи – в турботах і ділах.
Дощить… За ким сумує так природа?
Калюжі й небо – все змішалося в одне!
Ні, я не злюся на таку негоду!
То просто місто під дощем німе:
Безмовні вулиці, безликі перевулки,
Від метушні дощем надійно сховані.
І знову краплями важкими по бруківці
Дощить з самого ранку нині в Лондоні…
автор: Олеся Крисько