Мій давній друже – Світ, Вкраїно
Віршем не можна передати
Той біль, ту жаль за Україну
А з спогадів лиш мить забрати,
І все зібрати воєдино
Та вірш прекрасний написати,
Я зараз в спогади полину
І буду правдоньку шукати. Коли ж задумаймось про волю?
Коли ж щасливії будем?
А серце ранене до болю,
А серце плачучи мовчить.
Воно давно зазнало волю
Чому ж іще воно горить?
Про кого думає, гадає?
Воно живе, та відмира.
Для кого сльози проливає?
Може за тих кого нема,
Кого в війні малим убили
Хто голод не прожив, вмирав
І все життя збирав він сили
Лиш перед смертю патріотом став.
Скажіть, скажіть для чого люди
Воюючи йшли на вірну смерть,
Невже не знаючи що буде
Для кожного проклятий день
Коли ж то смерть його осуде
За те, що волю берегли
За те, щоб жити було вільно
Назавжди щоб заповнили сини.

автор: Максим Котенко

Меню