Пам’ятаєш, малий,
Як манерно водили нас вулиці?
І стрічали посольства
навперто закриті замки?
Пили каву, лате…
Ну, а потім…
А потім я хмурилась…
Що робив ти неправильно?
Підожди… Все було навпаки…
Лоскотали, як гріх,
Мої нерви зухвалі формальності.
І мовчання лилось у чекання
ридаючий світ.
Подзвони. Напиши.
Порятуй від покути реальності,
Запали свічник мрій,
Як старезний монах-кармеліт.
Хай сьогодні одна броджу зранено –
Журяться вулиці,
Допиває вже день
ледь заварений липовий чай.
Прибіжить щастя мить
і дороги бажанням закуряться…
На летовищі липня
як ранок,
як долю вітай…
автор: Ірина Шушняк-Федоришин