Заховай мене десь між ребер.
І зігрій мої руки подихом.
Я думками там, біля тебе
надихаюсь весняним холодом.
Наче квітень. А ще зима.
І я кутаюсь в плед картатий,
бо нема тебе поряд. Нема,
щоб зігріти мене й обійняти.
Тож доводиться пити чай,
грітись ковдрами і мелісою.
І писати вірші. Нехай!
Так потрібно, бо так замислено.
автор: Віталія Костюк