Відстань з’їдає мене
й залишки здорового глузду…,
запиваючи холодом
мовчазних світанків…,
на десерт лишаючи музу,
чи те, що від неї…
Відстань з’їдає мене щовечора…
я мов працюю диспетчером
наших сердець…
На ніч лишаються тільки слова,
й твій голос крізь сни порізані…
Ми порізно…,
на серці морозно…,
в очах солоно…
Відстань з’їдає мене
дивлячись у вічі,
тримаючи мене за руки,
пошепки говорить….:
«А ти знаєш, що від розлуки
кохають у двічі
більше….?»
«Знаю…»
автор: Юра Матвійчук