Неба клаптики і міцна кава,
золото дерев тріпоче…
Туманні ранки – моя справа…
так… я зізнаюсь, не хочу,
стомився я, пустий…
Люди всі однаково байдужі,
в той час, коли в душі у мене буревій
і я ще не одужав…
…. одиноко…
Слова губляться в мережі,
я втрачаю глузд і межі,
сам собі вже не належу…,
дні не обережно
і жорстоко
стискають у обіймах…,
каву п’ю міцну подвійну,
неба клаптики зшиваю…,
а золото дерев тріпоче…
Я по краю…
я стомився…
я пустий…
Не хочу…
автор: Юра Матвійчук
