Я дозволила собі надто багато,
те,що зробити ніхто б не посмів.
Я дозволила собі надто багато,
стала для тебе буквально усім.
Зробила це ненавмисно,не бачачи. Сліпувато.
не здогадувалась до чого це все приведе… .
Я не бажала цього. А зараз… Страшнувато.
Що ж буде далі? З тобою, зі мною, із нами… та й взагалі?…
Ти єдиний з усіх наважився зазирнути в душу,
зрозуміти , пізнати… і як на зло-покохати зумів.
Піклуєшся, даруєш оберемки яскравих і казкових снів,
заспокоюєш, терпиш, жалієш…кохаєш?
А я? А я… а я люблю.
Я паралізована твоїм стражданням і жалем,
не можу завдати болю, образи, плюнути в серце і душу.
Я до затятості вперта, принциповість бере гору.
Не знаю, не вмію, не можу кохати,
тону у круговерті життєвих дилем і проблем.
Я дозволила собі надто багато,
те,що зробити ніхто б не посмів.
Я дозволила собі надто багато,
стала для тебе буквально усім…
автор: Юля Потикевич
