Світ мрій в очах, а тижні хворі,
В снігу босоніж я надворі.
Болять замерзлі пелюстки.
Розірвані нитки.
І опік від гіркої кави на душі,
У погляді – вірші.
Та зупинись!
Ну досить, досить!
Ти ворог мій,
Годиннику, ти божевілля просиш!
Зробіть!
Зробіть що-небудь, я благаю!
Я обдурю…сховаю
Те, що в думках горить.
Хапай!
Всі таємниці роздягай!
В незваних сутінках світанку
Встроми ніж в рану – викрий забаганку,
А потім іди геть.
І відбивай у пульсі болі
Секунди голі.
Немов годинник, вирви з мене чверть!
І я лежатиму безсила
У літній сукні, віджбурнувши крила
На скутій кригою підлозі,
Де серце стомлене в облозі.
Знов пошепки схід сонця проклинаю
І вкотре спраглу ніч в очах шукаю
Та не знаходжу…й задихаюсь…
автор: Юля Кабанец
