Мамо, ти пробач за сиві коси,
за безсонні ночі і страждання.
Знаєш, так вернутись хочу
в час, коли будила ти мене щорання.
Мамо, сонце поміж хмарів,
зараз так тебе не вистачає,
а згадаю як була малою
серденько помалу оживає.
Як гуляли босоніж з тобою
по недавно випавшім дощі,
і барвінок в коси заплітали,
що знайшли у скошеній траві.
Ти одна така, і ти мені потрібна,
бо без тебе все моє життя пусте.
Знаю, що мабуть тебе не гідна.
Та молю: пробач, пробач за все.
09.06.2013
автор: Юлія Верес
