Юлія Кириленко – До матері…

Коли посріблить сивина твої вже скроні,
Далекі спогади у зморшках оживуть,
Я міцно-міцно стисну у долонях
Ті руки, що лише тепло несуть.
Їх поцілую – й очі засіяють,
Тихенько спуститься усмішка на уста…
У цілім світі кращого немає,
Ніж материнська заповідна доброта.
Із першим подихом народжується в серці,
У кожнім погляді усе життя вона,
Наповнює до дна в душі озерце,
І незміренна в неї глибина.
Моя матусю, серденька перлина,
Одна сльоза з очей твоїх – й життя віддам,
В хвилини щастя і в лиху годину
Твої обійми – то священний храм,
Твої слова – то мудрості склепіння,
Одна порада краща сотні книг,
Я Божого молю благословіння,
Аби вогонь в твоєму серці не затих,
Щодень з молитвою про тебе я лягаю,
Світанок будить думкою про те ж,
Для тебе виплачу всі сльози аж до краю,
Бо лиш твоя любов не звідала ще меж.
Я світ пройду, а ти лиш будь зі мною,
Печаль твої не змучить більш уста,
І старість хай обходить стороною,
Хіба ж то вік, коли нема ще й ста.
Молю, живи у кожному світанку,
За мною так ні в кого не болить,
Для нас з тобою не бува останку,
Нам поруч ще віками жить і жить.

автор: Юлія Кириленко