Колись давно я на землю впала,
Просила дати води ковток –
Мене обходили чи топтали,
Але руки не подав ніхто.
І я звелася, і стисла зуби,
Ступила в стрій і чеканю крок,
Та на душі мозолі загрубли,
І стало менше в очах зірок.
Роки і стіни, вітри і зорі,
Коротші крила і важчий хрест…
Ховала серце своє від болів,
Боялась щирості і чудес.
І десь між черг, швидкостей і звуків,
У вічній битві добра і зла,
Звелись до мене в молитві руки,
І я повз них, як усі, пройшла…
автор: Юлія Холод ©