Щось потрібніше за повітря в твоїх легенях
Поміж ребер світліше за сотні твоїх зірок.
Залишайся спокійною, мов пустеля.
Залишайся нестримною, мов пісок.
Ніби вітер твоїми думками править
І вогонь поглинає твою гортань.
Ти лишилась приречена, мов Титанік.
Ти лишилась тендітною, мов кришталь.
Та ніколи не вір у свою трагічність
І лишайся собою на будь якій з мов.
Неважливо, як довго триває вічність,
Як її поглинає твоя любов.
автор: Юлія Ханова
