Єлизавета Замана – обіймав плечі… цілував груди

обіймав плечі
цілував груди
цієї ночі
для нього була всюди.
вдоволений
гарячий ще, та опісля
нею зневолений
із вуст мов пісня
линуло одне: МОЯ…
та, як від вовка оте зайченя
вислизала від нього
кожного дня.
кожного ранку нестримного.
коли поверталась вночі
замріяно дивився
в її зелені очі
вона тепер для нього вся .
а ранком сніданок
та каву лиш в одне горня –
не міг зрозуміти вовк
куди поділось його зайченя.
і десь, у клубі, під біти
панк року, що так любив
хотілось до неї бігти
і біг, зайченя знов ловив
а в думках навіжено кружляло,
аби сказати «моя»
близькості замало

автор:  Єлизавета Замана

обіймав плечі