Єлизавета Замана – кожного ранку вона втікала…

кожного ранку вона втікала
стікала по місту мов злива осіння
а перша спільна ранкова кава
остання, вона не твоє спасіння

спаси свої сни ранкові
раптові цілунки не роблять честі
у серці почесні місця егоїстам
твоє его – її знак якості

в ній ідеал, океан, безодня
твої цілунки – ковток повітря
втікала від себе й від тебе щодня
тому залишалася вільна

кожного ранку вона розчинялась
в сірості міста і в його буденності
наче кава спільна ранкова – розчинна

та твої губи печуть їй до млості

автор: Єлизавета Замана

кожного ранку вона втікала