Єлизавета Замана – давай востаннє відкриємо дУші…

давай востаннє відкриємо дУші:
– мушу зізнатись, тобою марила
марно тільки, бо спогади душУ
закриваю надійно тебе-примару…

а ти як? бачу ж щасливий, ніби?
мовчиш? – ну, як завжди.
вона, кажуть, з німбом?
вже йдеш? – не тримаю.

хоча востаннє відкрив би серце…

наостанок скажи кілька слів!
моє ж он, чуєш, до тебе не б’ється
тепер, вже не страшно, кажи, що хотів?

– ти ж знаєш сама, тому не питай, що хотів
пам’ятай: сльози стримуй, біль тримай і лють
сильних люблять, менше слів
і “роздягаючись книжок не віддають”.

автор: Єлизавета Замана

давай востаннє відкриємо дУші