Я тебе люблю, але змушений мовчати

Я тебе люблю, але змушений мовчати,
Ніяк не можу я тобі про це сказати.
Боюсь відмови, усмішок нещирих і образ,
Засудливих розмов, які спіткати можуть нас.

Мені лиш треба страх перерости,
Зізнатися тобі і усе розповісти.
Лиш погляд твій ніжний, сповитий надії
Ось і нарешті здійснилися мрії!

Але минали роки і горіло бажанння,
І я згадав дивне поняття – “кохання”
Враз зникли люди, сонце, цілий світ,
Не стало смутку, гордості чи бід.

Полинули спогади хвилею, а та хвиля без кінця
І я знов захотів повести тебе до вінця.
Надія на щастя в серці плекає,
Проте розумію, що вона мене не кохає!

Я ніколи тебе не забуду.
В пам*яті навічно вкарбується твоє ім.*я .
Жити лише тими чудовими спогадами буду.
І завжди пам*ятати буду, що ти була моя