Я стою і плачу,
Бо надії уже не має.
Мене покинула удача.
І що робить не знаю.
Колись я бачив тепле літо,
Чув чудесний соловїний спів,
Відчував ніжний запах квітів,
Радів від добрих слів.
Зустрічав прохолодні ранки.
Зузстічав перші зорі.
Ах які були світанки!
Ах які були зірки прозорі!
Кохав усе колись навколо.
Любив всей світ я.
Та тепер зімкнулось коло.
Тепер удача не моя.
Я стою й сміюся,
Бо надії вже не має.
Богу я вже не молюся,
Бо його не знаю….
автор: Олексій Пунько