Я не напишу віршів про тебе

Я не напишу віршів про тебе.
Думати не буду про колір твоїх очей.
І зустрічей наших мені вже не треба
Серед пустих і не наших ночей.

Сонце ніби утратило колір,
Воно вже ніколи не буде твоїм.
Душі наші стоять напівголі
У тихому страсі жахливих снів.

Серце рвалося з моїх грудей,
Капали сльози і волосся сивіло.
Тобі вже ніколи не знати людей,
Яких наше Сонце ніколи не гріло.

Почуй весь мій голос, мій крик.
Пробач всю мою дурість і страх.
Ти до такого, певно, не звик,
Я бачила пустку у твоїх очах.

Це відповідь моя на твої слова.
Це серце розбите, що жевріє в біль.
Нехай ще не знає всього голова,
А ти доторкнутись до мене не смій.

І ще не осягнути того болю,
Не зрозуміти ще усіх речей,
Але про тебе більше не говорю,
У пустці вже чужих ночей.

Я знала, як усе скінчиться.
Я знала, та не осягнула ще.
Мені б тим морем і розлиться,
Але тоді мій голос вмре.

Я гнівалась на тебе – божевільна.
Я ніби відчувала – все не так.
І наче кава, чорна і розчинна,
Усе розтане у чужих піснях.

Цей світ створив ілюзію примари,
Він вигадав кохання й справжній біль.
І людство ще всього не знало,
Коли ти розбивав мій келих мрій.

Цей вірш написаний у злості,
У день, коли сконала вся любов.
Я не покличу вже тебе у гості,
Бо піде горлом вже тобі нелюба кров

автор: Александра Халявкина |11.05.2006|